До спорудження ж самої школи приступили лише в 1905 році. Перш за все були складені кошторис витрат на утримання училища та укомплектовано штат навчального закладу. На 25 лютого 1904 року були призначені торги, але підрядчики з Мелітополя Макеєв та Киреєв від торгів відмовилися, а інших підрядчиків не знайшлося. Майже через місяць (11 березня 1904 року) Міський голова повідомив Олександрівську міську Думу, що будівництво школи здано братам Мінаєвим, єдиним підрядчикам, що погодилися виконати загальний об’єм робіт за 16 тис. карб.. Був складений план-схема училища та підписані документи на будівництво школи. 

Генеральний підрядчик терміново визначився із постачальниками будівельних матеріалів - павлоградський міщанин І.Звенигородский зобов’язався постачати для будівництва школи вапно високої якості з села Янчекрак; тесляр З. Козлов робив огорожу, підлогу та стелю; добрянський міщанин Я.Штіфман виготовив 30 вікон та дверей; селянин Могильовської губернії В.Примаков виготовив 130 тис. штук цегли; олександрівські міщани Цвіркун, Ковбаса, Гиря поставляли пісок та щебінь. До відкриття училища Управа клопоталася про присвоєння майбутньому навчальному закладу імені «Олексіївського» в ознаменування дня народження (30 липня 1904 року) государевого спадкоємця - цесаревича і Великого князя Олексія Миколайовича

.

З 1 вересня 1905 року починається навчальний процес в новій олександрівській школі. Це була невеличка цегляна одноповерхова будівля, що збереглася до теперішнього часу в районі сучасного Малого ринку. В чоловічому парафіяльному училищі на Слободці працювало 4 вчителя: завідуючий школою Пшеничний Всеволод Йосипович займав посаду вчителя та законовчителя; Марфа Іванівна Мороховець - вчителька; Хміров Степан Григорович - учитель та викладач гімнастики; Щураковський Петро - вчитель співів та псаломщик . Вчителі отримували платню з фондів державного казначейства, а також доплату із міських коштів. Навчальні заклади утримувалися за рахунок платні за навчання, надходжень з державного казначейства, грошей міської ради, пожертвування окремих осіб. Терміни платежів визначалися по півріччях. Усі перераховані грошові суми витрачалися на частковий ремонт будинків та класних кімнат, на покупку меблів, канцелярські витрати, поповнення шкільної бібліотеки книжками і періодичними виданнями, а також на організацію учнівських екскурсій і виділення посібників учням. Кожне півріччя виділялися також кошти для звільнення найбідніших учнів від сплати за навчання частково або цілком. В перший навчальний рік в училище було прийнято 190 хлопчиків, із них 188 православного віросповідання та 2 католика .

На кінець 1906 року в навчальному закладі вже нараховувалося 213 учнів , головним чином діти дрібних дворян, чиновників, міщан та селян. Діти бідних батьків звільнялися від платні за навчання. Школа працювала, її потреби росли і в 1907 році Голова Олександрівської повітової Училищної ради, предводитель дворянства Миргородський звернувся с проханням до Управи зробити розпорядження щодо призначення до училища спеціального вчителя гімнастики та збільшити асигнування на шкільну бібліотеку. У вересні 1907 року в училище приходить учителька молодших класів Слишко Антоніна замість Марфи Мороховець. Учні полюбили веселу, жваву вчительку, що не тільки учила їх грамоті, а й проводила з ними багaто часу після уроків. В училищі викладали Закон Божий, російське та слов’янське читання, письмо, арифметику, мистецтво. В звіті про стан Олександрівського чоловічого парафіяльного училища за 1907-1908 навчальний рік екзаменатор А.Майдачевський відмічав, що навчально-виховна робота поставлена прекрасно, успіхи в учнів хороші; дисципліна належна; всі програми виконано, діти регулярно відвідували школу, умови для навчання добрі. Весь склад викладачів отримав подяку за належну працю, а завідуючий школою В.Й.Пшеничний був представлений до нагороди. У перші роки експлуатації школи виявилися і перші хиби, які були припущені в ході будівельних робіт - в школі взимку було мало тепла і учительська квартира також була холодною. Багато дітей хворіли на свинку та коклюш, тому спостерігалося багато пропущених уроків. Згідно зі змінами, які відбувалися на освітній ниві, в 1914 році училище було реорганізовано в 2-е парафіяльне училище. В 1914-1915 навчальному році в ньому було 5 вчителів та 178 учнів, серед них 32 дівчинки. Завідуючим училищем став Олександр Зотович Журавльов. В тому ж році всі міські початкові училища були перетворені з 3-класних на 4-класні зі строком навчання 4 роки. Діти бідняків в школах отримували одяг та взуття, а також безкоштовні сніданки незважаючи на важких воєнний час та епідемії скарлатини, корі, віспи та тифу, що лютували в місті. Регулярно в Управу подавалися звіти про переміщення учнів під час навчального року, про вчителів, що викладали в училищі. Свого роду практичним та методичним керівництво для вчителів були "Звіти Олександрівської повітової училищної Ради”, що досконало висвітлювали роботу шкіл, організацію навчального процесу, звертали увагу на недоліки і вказували шляхи їхнього усунення. Крім навчального процесу в училищі проводилася позакласна робота. Протягом 1914 - 1915 навчального року для учнів були проведені екскурсія на острів Хортиця, 9 читань з туманними картинами, різноманітні бесіди тощо. Для всіх училищ міста було проведено свято насадження дерев. Силами учнів на території колишнього Филипівського кладовища було посаджено 600 дерев. Серед перших учнів, що прийшли до училища в 1905 році і закінчили його в 1907 році були Іван Ілліч Тумарченко та Михайло Леонідович Ейзлер. Серед учнів, що навчалися в училищі в 1912 році був і Георгій Семенович Мозолевський.  Після лютневої революції 1917 року він зняв в класній кімнаті портрет царя Миколи ІІ, за що був виключений з училища і Георгій Семенович поступив на роботу в повітовий продовольчий комітет кур’єром. В 1920 році він приймав участь у звільнені нашого міста від Врангеля, потім працював в окружному комітеті комсомолу, був учасником ЧОПу /частина особливого призначення по охороні порядку міста від нападів банд та пограбувань/. Георгій Семенович проводив велику роботу по виявленню безпритульних дітей.

Після перемоги соціалістичної революції Олександрівськ протягом 1917 – 1920 років переходив з рук в руки різних режимів – німців, петлюрівців, денікінців тощо. З відновленням радянської влади 12 березня 1919 року було ліквідовано царський апарат освіти. До керування навчальними закладами приступили шкільні ради. До будівництва нової школи широко залучалися учні та батьки. Їх представники входили в склад шкільних рад. В школах були створені учнівські комітети, метою яких було сприяти проведенню в життя всіх заходів шкільних рад. З представників від учкомів була організована Рада учнівських депутатів міста, яка допомагала відділу народної освіти. . Незважаючи на те, що Запоріжжя знаходилося в зоні воєнних дій всі школи працювали, учні отримували гарячі сніданки. У липні 1919 року РНК УСРР схвалила «Положення про єдину трудову школу Української СРР», відповідно до якого в республіці вводилося безкоштовне навчання, обов'язкове для дітей у віці від 7 до 16 років З 1920 по 1926 рік єдина трудова школа № 2 носила ім’я О.М.Горького, а в 1925-26 навчальному році вона була перейменована в школу імені Лесі Українки.

В 1929 році Бюро секції народної освіти підтвердило надання школі імені Лесі Українки. Навчання проводилося українською мовою. В 1920 році в школі було 4 вчителя та 186 учнів. Спочатку завідуючим школою був Журавльов Олександр Зотович, а потім - Андрієнко Савва Кузьмич. У 1922-1924 роках. завідуючим школою був Пашковський Георгій Георгійович. В архіві зберігся документ про вчителів трудової школи № 2. Газета "Червоне Запоріжжя” в статті "По виставках трудшкіл / враження /” писала про виставку, яку зробили учні шкіл міста: "2-а трудшкола звернула, як видно, особливу увагу на промисловість Запоріжжя. Екскурсії на заводи пройшли якомога краще. Розроблено моделі, малювання машин, вивчалися ті деякі експонати, що вдалося взяти на заводі «напам’ять». Прекрасне враження справляє відтворена дітьми 1-а балка з насипом, шпалами, рейками, на яких працює досить масивний паровоз з трьома тунелями. А посеред усіх виставлених предметів - відділ антирелігійної пропаганди і політграмоти».

В 1922 році в дитячих будинках № 2 і 7 та в 2-ій слобідській школі при залізничних майстернях виникають перші комуністичні осередки "Юних спартаківців"

Першим барабанщиком був Борис Севрюк. Головою першого піонерського загону стала Марія Львівна Дума. Перші піонери міста Запоріжжя і школи № 2. Денисенко Іван Євстафович після закінчення школи навчався в ФЗУ заводу імені Дзержинського, працював слюсарем на заводі Баранова (зараз моторобудівний завод "Мотор Січ”), піонерським вожатим в трудшколах № 4 та 7, з 1936 року - директор міського Палацу піонерів. З 1941 по 1942 рік він на фронті на політроботі. З 1943 року Іван Євстафович працівник обкому комсомолу. З 1944 року він на фізкультурній роботі. Іван Євстафович - чемпіон України з гандболу 1940 року. Зберігалася фотографія випуску 1928 року, на якій зображені учні, що були першими піонерами не тільки школи № 2, а й міста Запоріжжя. Серед них: В 1924-25 навчальному році в 2-й трудовій школі нараховувалося 102 піонера та 9 комсомольців.

Піонери-запоріжці збирали металобрухт та макулатуру, приймали активну участь в роботах по відновленню зруйнованих підприємств, будинків, на будівництві нових об’єктів. У липні 1927 року піонери Запоріжжя разом з піонерами України збирають гроші на свій піонерський літак «Діти Жовтня». Велику роботу виконували вони в розповсюджені книг, газет, в антирелігійній пропаганді. Міські піонери проводили зустрічі з піонерами сіл, допомагали їм створювати нові загони. Діти організовували гуртки художньої самодіяльності, розучували нові пісні, вірші, п’єси. До того часу вони навчилися проводити свої свята. Піонерські загони широко відмічали традиційні свята, особливо день створення піонерської організації. В цей день вони проводили паради, а ввечері збиралися в гаях, де розводили вогнища, грали біля них, проводили зустрічі з комуністами. Школа стала справжнім центром піонерського руху. Піонерська організація дала путівку в життя багатьом школярам 2-ї трудшколи. Через все своє життя вони з честю пронесли піонерський запал, ділом доводячи, що піонер – завжди перший. Ця прекрасна молодь проявляла зразки героїчної праці на різних ділянках промислового і культурного будівництва в нашій країні, і зокрема, в Запоріжжі.

В 1930 році 2-а та 3-я трудшколи були об’єднані в комбінат. Потім вони роз’єднувалися та з’єднувалися кілька разів. В 1930 році в трудшколі № 2 працювали: 1.Куліченко Максим Іванович - учитель малювання та креслення. Єфрейтор царської армії, помічник секретаря в комітеті «Народного спокою», помічник начальника міліції міста Миргород, викладач мистецтв на Полтавщині в Шишках, був членом виконкому. Делегат на з’їздах вчителів з 1918 по 1923 роки. 2.Сорокіна Єфросинія Семенівна - вчителька праці. 3.Слінченко Сергій Денисович - директор школи, учитель математики та фізики. 4.Орлов Петро Петрович - завуч школи, учитель хімії та біології, неодноразово вибирався делегатом повітових з’їздів вчителів. 5.Штейман - учитель. Директором школи в 1931 році була В.Гнєвишева. Фотографія 1933 року - «Колектив учителів комбінату трудшкіл № 2 та 3: За архівними даними «До 2-і трудшколи до 1-го концерну було призначено таких вчителів: Коломієць І.В., Розсихіна Л.С., Коломієць Г.І., Булгакова Ф.Н., Тумарченко О.І. До 2-го концерну: суспільствознавство – Горбатько, малювання – Куліченко фізичної культури – Козар, інструктором крою та шиття – Сорокіна, географії - Булгаков, німецької мови - Тіссен Я.К., природознавства – Орлов, математики – Слінченко, співів – Бойко, завідуючим школою – Слінченко. В 1937 році в школу прийшла працювати Винокурова Софія Михайлівна. З 1941 по 1944 рік вона була на комсомольській роботі. Мала нагороди "За доблесну працю в Великій Вітчизняній війні”, "100 років з дня народження В.І.Леніна”, "Ветеран праці”.